Методика проведення уроків географії з впровадженням активних форм роботи. Автор Португальський О.В.

Методика проведення уроків географії з впровадженням активних форм роботи. Автор Португальський О.В. УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ РАДИ

Миколаївська загальноосвітня школа
І – ІІІ ступенів № 56




МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ГЕОГРАФІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ АКТИВНИХ ФОРМ РОБОТИ





Вчитель географії Португальський О.В.







Миколаїв
2011
ЗМІСТ

1. Вступ
2. Розділ 1. Методи навчання географії
3. Розділ 2. Активні методи
4. Розділ 3. Інтерактивні технології
5. Висновки
6. Список літератури























1. ВСТУП

Методологія освіти, зокрема географічної, ґрунтується на врахуванні загальних вимог законів України [ 1,2 ] та Постанови [ 3 ].
Постійне реформування освіти вимагає підвищення пізнавальної активності учнів у навчальному процесі. Для цього необхідні певні наукові обгрунтовання та напрацювання методик проведення уроків географії з впровадженням активних форм роботи. Крім накопичення знань учні повинні напрацьовувати інтелектуальні уміння з певними розумовими відпрацьованими і закріпленими прийомами і операціями. Завдання вчителя – створити в класі творчу психологічну атмосферу.
Сучасні вимоги до навчання географії в школі передбачають необхідність навчити учнів мислити, всебічно їх розвивати. Для виконання цих вимог необхідно забезпечити [ 4 ]:
1) діалектичний характер навчання: пізнання, відтворення, застосування;
2) спільну творчість; діяльність учителя та учнів;
3) керівництво з боку вчителя;
4) спеціальну планомірну організацію та управління;
5) розуміння цілосності географічної оболонки та єдності природи;
6) управління розвитком і вихованням учнів під час вивчення географії;
7) єдність класної та позакласної діяльності вчителя.
Мета цієї роботи – формулювання бачення автора сучасної ситуації щодо методик проведення уроків географії з впровадженням на уроках активних форм роботи.






2. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ
На грецькій мові «metha» - шлях до мети, «odos» - слідувати, тобто поняття «метод» складається з цих двох грецьких слів. Найпоширенішим в кінці ХХ століття визначенням методу полягало у тому, що це впорядкований спосіб взаємопов’язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на досягнення мети освіти.
Кожний метод складається з певної кількості прийомів. Прийоми – разові дії в методі.
В сучасній дидактиці єдиної класифікації методів немає, навіть деякі сучасні прийоми визначалися раніше як методи. В одній з класифікацій (за джерелами знань) виділяють [ 5 ] три основні групи: словесні, наочні та практичні.
Існує група словесних методів: бесіда ( діалог), усний виклад знань (розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна лекція), рольова гра, диспут, робота з підручником (посібником, картами атласу, іншими друкованими матеріалами). Загальним в кожному методі є те, що джерелом знань виступає слово.
Другою великою групою є група наочних методів навчання: демонстрування, ілюстрування, спостереження. В основі цих методів лежить набуття знань за допомогою зорового сприйняття процесів і явищ та їх зображень.
Третьою групою є група практичних методів навчання. Головною їхньою ознакою є відтворююча (репродуктивна) навчально-пізнавальна діяльність учнів. Їх доцільно використовувати при безпосередньому пізнанні дійсності, поглибленні знань, формуванні умінь та навичок. До цих методів входять: вправи (завдання), практичні та самостійні роботи.
Суть виконання вправ полягає у повторенні певних дій. Бувають вони за характером навчальної діяльності усні, письмові, графічні й технічні, за дидактичною метою виділяються вправи тренувальні, творчі та контрольні.
В географії використовуються специфічні графічні роботи з відображенням знань в картосхемах ( контурних картах), графіках, схемах, діаграмах, таблицях.
Практично-лабораторні методи базуються на проведенні експериментів і виступають одним з видів самостійної дослідної роботи учнів. Реалізується він в певних програмних практичних роботах, під час яких учні самостійно або в групах проводять певні дослідження.
За співвідношенням рівнів пізнавальної діяльності виділяють методи: пояснювально – ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково пошуковий і дослідницький.
Цим методам відповідають такі види діяльності учня: репродуктивний та продуктивний ( за допомогою вчителя і без його допомоги).
За розумовими операціями є інші методи (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція).
За категоріями теорії пізнання є дедуктивний і продуктивний, теоретичний і практичний , чуттєвий і абстрактний методи.
За метою освіти і виховання є методи розвитку навичок, виховання почуттів тощо.
За формами організації процесу навчання – екскурсії, фенологічні спостереження, методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи.
Є методи за співвідношенням педагогічного керівництва і самостійності учнів.
У сучасній школі застосовуються такі види навчання:
1) пояснювально – ілюстративний;
2) проблемний;
3) програмований;
4) комп’ютерний.
В.П.Корнєєв [ 4] зупиняється на перших трьох технологіях, крім того,
виділяє ігрові технології, групові технології, технології організації самостійних робіт учнів на уроці, сугестивного навчання, методів проектів.
Г.О.Сиротенко [ 6 ] пропонує матеріали теорії практики використання інтерактивних технологій зі своєю класифікацією цих технологій. Він порівнює пасивне і інтерактивне навчання, наголошуючи, що активне навчання займає проміжне місце між ними.
Умовно численні класифікації методів навчання можна розділити [ 7 ] на пасивні, активні і інтерактивні.
1. П;асивні метод;;и.
Учень виступає як “об’єкт” навчання, повинний засвоїти і відтворити матеріал, що передається йому педагогом – джерелом правильних знань (іноді ці методи називають ще репродуктивними). Звичайно це відбувається при застосуванні таких методів як лекція – монолог (односпрямована передача інформації від учителя до учня), читання, демонстрація й опитування учнів (також односпрямоване відтворення інформації учнем для вчителя). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують будь- яких творчих завдань.
2. Активні методи.
Учень є “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: творчі завдання (часто – домашні), питання від учня до вчителя і навпаки, що розвиває творче мислення.
3. Інтерактивні методи.
Інтерактивні методи було б більш правильно представити як підвид активних методів. Але через їхню особливу роль їх виділяють в окремий вид.
В наступних розділах роботи зупинимося більш детально окремо на активних і інтерактивних формах і методах роботи на уроках географії.






3. АКТИВНІ МЕТОДИ
Активізація навчання із забезпеченням підвищення його наукового рівня ставить за мету вивчення географічних об’єктів і явищ не тільки на рівні фактів з їх запам’ятовуванням, а й на рівні проникнення в їх суть.
Якщо підходити з позиції навчального процесу, то в ньому беруть участь дві сторони: вчитель і учень. Нова роль вчителя в процесі застосування різноманітних активних форм роботи на уроках полягає у тому [ 8 ], що він повинен вийти з рамок носія теоретичних і практичних знань і стати кваліфікованим консультантом, що володіє сучасними методами консультування з розв’язання різних проблем. При цьому процес навчання стає складовою частиною процесу удосконалення керування. Учень стає
(до цього в ідеалі треба прагнути) активним учасником навчального процесу і під час роботи над проблемами цілеспрямовано поповнює ті знання, що пов’язані з теорією розв’язання тієї або іншої проблеми. Завдання вчителя – за допомогою методів управлінського консультування спонукати учнів знайти правильні шляхи вирішення поставлених проблем. У ролі експертів в проектах реалізації конкретних проблем виступають самі учні.
Активізація пізнавальної діяльності вимагає застосування різних методів, засобів, форм навчання, які спонукають особу до виявлення активності. Питання активізації навчання студентів належить до числа найактуальніших проблем сучасної педагогічної науки і практики [ 9, 10 ].
Навіть простий перелік найбільш поширених активних методів і їх складових (прийомів) у кожного автора свій, а деякі колишні методи автори навіть зводять вже до рівня прийомів. Зупинимося на переліку найбільш поширених активних методів навчання: практичні заняття, семінари і дискусії, проведення ділових ігор, розгляд конкретних ситуацій, вирішення практичних задач, домашні і самостійні роботи.
Найширший розвиток отримали практичні заняття, звичайна мета яких – закріплення отриманих теоретичних знань і придбання практичних навичок під час виконання подібних завдань. Поширеною формою їх проведення в курсах географії є програмні практичні роботи та різні форми навчальної практики, яка останнім часом в багатьох школах проходить переважно протягом навчального року. Звичайно такі роботи вже відпрацьовані більшістю вчителів, хоча набір завдань в таких роботах, що пропонуються різними розробниками, часто не ідеальний з різних причин, - найбільш поширений їхній недолік – відірваність від підручників, атласів та інших посібників, не говорячи вже про програмні поняття і програмну номенклатуру.
Однією з умов активізації діяльності учнів – постановка перед ними у вигляді активного прийому пізнавальних завдань у вигляді проблемних ситуацій. Наприклад, під час вивчення водних об’єктів можна зачитати уривки тексту з описом певної водойми, а учням перед цим поставити завдання відгадати , про яку водойму йде мова і за якими ознаками це можна визначити. Таким чином учитель підводить учнів до самостійного мислення та формує вміння виділяти головне і робити висновки. Розгляд великої конкретної ситуації може розглядатися вже як окремий активний метод навчання.
Дуже важливим при створенні проблемних ситуацій є зв'язок матеріалу з життям. Наприклад, при вивченні теми з охорони надр Землі та інших екологічних проблем вчитель може згадати про аварію 20 квітня 2010 року на нафтовій платформі в Мексиканській затоці, що призвело до наслідків в розмірі екологічної катастрофи з утворенням нафтової плями такої величини, як острів Гренландія. Так, навіть учні 6-х класів розуміють просту технічну схему відбору нафти зі свердловини на морському дні. Також можна накреслити запропонований українськими вченими ескіз пристрою для надійної ліквідації подібних аварій. Використання навіть таких простих накреслених на дошці технічних схем робить матеріал на екологічні теми цікавим і актуальним, незважаючи на те, що він вивчається звичайно наприкінці великих тем. Учні починають розуміти, що вирішення екологічних проблем носить конкретний прикладний характер, стосується кожного громадянина і кожного потужного виробника.
Для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії можна використовувати весь потенціал можливостей підручника, атласу та зошита-практикуму з друкованою основою. Для цього учнів треба навчати прийомів роботи з ними. Звичайно вчитель встигає при поясненні нового матеріалу викласти основні тезиси параграфів тем, що вивчаються. Ал;е в багатьох підручниках є додатковий матеріал, який можна використати на різних етапах вивчення теми; необхідно привчати звертатися учнів і до нього теж. Новим у багатьох підручниках є наявність розділу «Висновки»
(«Підсумки») в кінці параграфів. Для прискорення процесу вивчення і розуміння матеріалу параграфів доцільно інколи читати спочатку їх, потім параграф та після параграфу знову їх.
Якщо матеріал тем досить простий і доступним учням, то можна використати самостійну роботу з попередньою або наступною бесідою, якщо складний – вивчення нового матеріалу можна подати методом бесіди. Так, вивчення теми, де головним чином є простий перелік різних понять і термінів, можна почати з виконання самостійної роботи в робочому зошиті по їх визначенню за допомогою підручника. Вчитель активізує думку учнів, пропонуючи їм пояснювати ілюстрації в підручнику та атласі, висловлювати свої думки щодо матеріалів нової теми. Навіть така проста зовні самостійна робота привчає учнів не тільки до самоконтролю її виконання, але і вчить виділяти головне та формулювати і висловлювати свої думки по матеріалу.
На семінарах і дискусіях звичайно йде обговорення заздалегідь
підготовлених рефератів чи повідомлень або вільне обговорення спірного питання. Недоліком цих форм роботи заняття є те, що не завжди вдається залучити всіх учасників навчальної групи в активне обговорення питань, що розглядаються.
Розглянемо більш детально як активний метод навчання ділові ігри, оскільки їх організація вимагає значної кількості часу на розробку, має певну складність у проведенні, однак практична спрямованість істотно виділяє їх порівняно із звичайними методами навчання. Одночасно відпрацювання цього методу в певному класі робить його зручним майданчиком для подальшого впровадження і удосконалення інших активних методів в цьому та інших класах. Почнемо з визначення.
Ділова гра – це відтворення діяльності господарських суб’єктів, ігрове моделювання систем керування.
Відповідно до мети використання ділові ігри можуть виконувати різні функції: навчальні, виробничі або дослідницькі. В навчальних закладах найбільш поширені навчальні ділові ігри.
Проспект ділової гри: назва гри, навчальні цілі, склад учасників, вихідна інформація, методичні рекомендації і порядок проведення, підведення підсумків.
Обов’язкові умови ділових ігор і конкретних ситуацій:
1. Уважність – учаснику треба думати тільки про гру; слід зосередитися на тому, що робиться в групі або підгрупі, тому що потім приходиться «наздоганяти» і відволікати увагу інших.
2. Включеність – відразу включитися в гру і відвернутися від усього іншого.
3. Причетність – бачити проблему і шляхи її розв’язання без твердих рамок існуючих законів, інструкцій, положень і сформованого стилю роботи. Це дає можливість істотно розширити рамки проведення ділової гри і забезпечити «розкутість» кожного учня. У такій ситуації, як правило, з’являються нові ідеї, які можна адаптувати до практичних дій.
4. Самовираження – намагатися виразити себе, внести свій особистий
внесок у вирішення проблеми.
Методичні поради вчителю щодо проведення ділових ігор.
1. На першому етапі формулюється мета гри, дається необхідна вихідна інформація. Н а цьому етапі учасники повинні чітко уявити собі проблему або структуру завдання, співвіднести проблему з поставленою метою. Скласти малі групи (команди) і організувати їхню роботу. Вчителю необхідно приділити особливу увагу формуванню команд. Важливо, щоб була творча група.
2. Другий етап – це самостійна робота учнів у малих групах. Хоча учні не володіють достатньо знаннями і уміннями, все ж за допомогою вчителя вони намагаються вникнути в проблеми . Використовується особистий досвід кожного учасника гри, здійснюється обмін досвідом, уточнюються позиції і виробляються узагальнюючі висновки або рішення. Під час колективного обговорення в малих групах свою позицію і точку зору повинен висловити кожний учасник групи. Колективне обговорення виявляє різні підходи і розв’язання однієї і тієї ж проблеми або завдання. Тут важливо використання принципу консенсусу, тобто одноголосне ухвалення загальних рішень, але не голосуванням, а на основі згоди.
3. Третій етап – між групова дискусія. Кожна мала група доповідає свій варіант вирішення розглянутої проблеми. Учасники інших малих груп виступають як опоненти, вони задають питання, виступають як опоненти, вони задають питання, виступають із критичними зауваженнями або в підтримку представленого проекту.
Велика роль у проведенні дискусії приділяється вчителю. Успіх ділової гри і підведення її підсумків залежить від уміння вчителя вести дискусію. Варто мати на увазі, що в основному повинні висловлюватися учні, а не вчитель. Вчитель відкриває дискусію, підтримує її рівновагу між учасниками ділової гри і за необхідності керує нею за допомогою навідних запитань. Украй небажано,щоб вчитель по ходу дискусії показував свою точку зору. У випадку, коли дискусія схиляється до помилкового варіанту або думки, мистецтво вчителя полягає у тому, щоб за допомогою навідних запитань змусити учасників гри переглянути запропоновані позиції і вийти на правильне розв’язання проблеми. Практика показує, що при неправильній організації гри часу на її завершення не вистачає. Вчитель повинен встановити регламент, довести основні положення, дати чіткий висновок, показати учасникам гри, чого вдалося домогтися її учасникам.
Ділові ігри з учасниками, розподіленими за визначеними ролями, називаються рольовими [ 11 ]. Їх різниця порівняно зі звичайними у тому, що учасники рольових ігор діють в рамках ділової посади, а не виступають представником команди. Завдання ділової гри [ 11 ] використані також в одній із Всеукраїнських олімпіад з географії.
Особливу увагу необхідно звернути на підготовку роздавального матеріалу: опис ділової гри, методичні рекомендації для учасників ділової гри, довідкові матеріали і таблиці, потрібні для обробки інформації і підготовки відповідного рішення.
Вихідна інформація з ділової гри може бути представлена слухачам, як на занятті, та к і заздалегідь. Останній варіант – кращий, тому що слухачі не затрачають часу на ознайомлення з інформацією і її осмислювання в період заняття.
Вчитель повинен роз’яснити учасникам ділової гри її особливості, комплексний характер, порядок проведення й обговорення, звернути їхню увагу на критерії оцінки результатів ділової гри. Слухачі в основному працюють у малих групах і гра практично носить характер змагання.
На практиці досить часто використовуються такі критерії оцінки:
- доповідь (змістовна частина, чіткість повідомлення, регламент, лаконічність);
- новизна пропонованих заходів;
- глибина і широта аналізу;
- обґрунтованість заходів;
- активність членів підгрупи в обґрунтуванні і захисті пропонованих заходів.



4. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
В перекладі з англійської мови слово “інтер” означає “взаємний”, а “акт” – “діяти”. В цілому це означає, що “інтерактивний” – “здатний до діалогу, взаємодії”.
Інтерактивне навчання – спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету створення комфортних умов навчання,за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [ 12 ]. Суть інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умов активної постійної взаємодії всіх учнів. Це взаємонавчання, співнавчання (групове, колективне, навчання у співпраці), де вчитель і учень є рівноправними і рівнозначними суб’єктами навчання. Вони розуміють, що роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють та здійснюють.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин і ситуацій. Інтерактивне навчання сприяє створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає можливість вчителю ставати лідером учнівського колективу, формує навички та уміння, виробляє цінності.
Кредо інтерактивного навчання можна сформулювати [ 12 ] приблизно так:
Те, що я чую, я забуваю,
Те, що бачу і чую, я трохи пам’ятаю,
Те, що чую, бачу і обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Дослідження, проведені Національним тренінговим центром ( США. Штат Меріленд) у 1980-х роках, довело, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість дитини, а й на почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображені в схемі, що отримала назву “ Піраміда навчання ”.
Лекція – 5% засвоєння
Читання – 10% засвоєння
Відео / аудіо матеріали – 20% засвоєння
Демонстрація – 30% засвоєння
Дискусійні групи – 50% засвоєння
Практика через дію – 75% засвоєння
Навчання інших /застосування отриманих знань відразу ж – 90%
засвоєння
Інтерактивна технологія
Інтерактивна технологія – така ооганізація навчального процесу, за якої неможлива неучасть учня у процесу у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання. Кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно відзвітуватись або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.
Інтерактивні технології навчання включають у себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, розумові й навчальні умови та процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.
Колективна (кооперативна) форма навчальної діяльності займає важливе місце у інтерактивному навчанні. Важливими компонентами у співпраці є:
позитивна взаємозалежність (учні розуміють, що вони пов’язані між собою таким чином, що кожен не може бути успішним, якщо не будуть успішними всі);
особистісна взаємодія, що стимулює діяльність (усне пояснення вирішення проблем, передача між учнями знань, перевірка розуміння і обговорення досліджувальних понять);
індивідуальна і групова підзвітність ( дві рівні підзвітності мають бути включені в уроки) – індивідуальна частка кожного учня у вирішенні завдання; групова – уся група відповідає за досягнення мети;
розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах ( спільне навчання є складнішим, ніж конкурентне чи індивідуальне, оскільки учні водночас виконують і певні завдання, і групову роботу);
обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи.
Переваги і недоліки інтерактивного навчання
Традиційні методики звичайно вибираються для виконання певних навчальних завдань. Інтерактивні навчальні технології, навпаки, самою своєю структурою визначають кінцевий результат. Будь-яка методика має свої позитивні й слабкі сторони, які необхідно враховувати.
Перелічимо деякі переваги використання інтерактивних технологій.
1. Учитель має можливість раціонально розподілити свій час і більше допомогти учням зі спеціальними особистісними та інтелектуальними проблемами.
2. Ряд труднощів, пов’язаних з дисципліною, зникає. Учні на уроках активні та зайняті справою.
3. Учні набувають певних навичок, виступаючи в ролі вчителя. Навички допомагають їм повірити у власні сили, більше розуміти і поважати роботу вчителя.
Зупинимося на недоліках інтерактивних технологій.
1. Учителеві важко налаштувати учнів на механізм взаємонавчання.
2. Важко контролювати сам процес навчання, при цьому результат не завжди ефективний.
3. На перенавчання учнів потрібен додатковий час, як і на вивчення та відпрацювання вчителем кожної інтерактивної технології.
Розглянемо також інші критерії порівнянь пасивного і інтерактивного навчання, які приведені [ 6 ] у вигляді таблиці (Див. наступну сторінку)
Критерії порівняння Пасивне навчання Інтерактивне навчання
1. Обсяг інформації За короткий проміжок часу можна пройти великий обсяг інформації Невеличкий обсяг інформації потребує значного часу
2. Глибина вивчення змісту Як правило, досягається тільки на рівні знання й розуміння Учні засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування,аналіз, синтез, оцінку)
3. Відсоток засвоєння Як правило, невисокий Як правило, високий
4. Контроль над процесом навчання Викладач добре контролює обсяг і глибину вивчення, час і хід навчання. Результати роботи учнів передбачувані Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і перебігом навчання. Результати роботи тих, хто навчається, менш передбачувані
5. Роль особистості педагога Особистісні якості педагога залишаються в тіні, він виступає як джерело знань Педагог сильніше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор
6. Роль учнів Пасивна; учні не приймають важливих рішень щодо процесу навчання Активна; учні приймають важливі рішення стосовно процесу навчання
7. Джерело мотивації навчання Зовнішнє (оцінки, педагог, батьки, суспільство) Внутрішнє (мотиви самого учня)

Зупинимося на тому, що треба пам’ятати для подолання слабких сторін інтерактивних технологій.
1. Учителю і учням треба поступово звикнути до цих технологій шляхом поступового включення в уроки елементів вибраних моделей.
2. Вчителю треба добре готуватися, продумувати модель і підбирати матеріал.
3. Правила гри слід добре пояснювати.
4. Створити атмосферу серйозного навчання, а не простої гри.
5. Необхідно аналізувати навчальну дисципліну – можливо ця технологія не дає бажаних результатів.
6. До уроків повинні готуватися також учні, зокрема, підбирати матеріал.
Вивчення інтерактивних технологій – один із напрямів підвищення професійного рівня вчителя, регулювання відносин вчителя і учнів, взаємовідносин учнів.
Підготовка і впровадження інтерактивних технологій на уроках географії
Інтерактивне навчання готує учня до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві та демократичній правовій державі.
Географія – наука про навколишній світ, у якому учні живуть,спілкуються, пізнають світ і самих себе. Тому впровадження інтерактивного навчання на уроках географії доцільне.
Для ефективного навчання необхідно:
• врахування мотивів навчання;
• створення позитивної атмосфери навчального процесу;
• використання суб’єктивного досвіду учнів;
• використання різноманітних методів навчання і форм організації навчального процесу;
• запровадження системи контролю за набутими знаннями;
• створення ситуації успіху;
• використання технології дистанційного навчання;
• демонстрація можливості використання набутих знань.
Метод інтерактивного навчання використовує декілька принципів організації уроку, зупинимося на кожному з них.
1. На початку уроку вчитель об’єднує учнів у групи зі змінним, залежно від характеру завдання, складом учасників. В кожній групі учні визначають лідера для керівництва її роботою.
2. Кожна група розв’язує проблему – завдання, яке може бути:
• однаковим за складністю;
• однаковим за змістом та навчальною метою;
• взаємодоповненим і послідовно пов’язаним за змістом;
• однаковим або різним за способом виконання.
Проблемне завдання збуджує активність учнів, спонукає замислитися над матеріалом, з яким вони працюють, дивитися на факти під різними кутами зору. Проблема повинна бути значуща і така, що викликає позитивні емоції.
3. Опора на учнівський досвід і мінімальні базові знання з теми. Це здійснюється за допомогою анкетування, тестування, вступної бесіди, обговорення міні – проблеми.
4. Проблема, яку розглядають, не має раз і назавжди визначеного рішення. Учні під час обговорення створюють власну оригінальну версію. Завдання для групи складається так, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи.
5. Створення під час урока атмосфери співпраці вчителя і учнів, яка включає страх отримати незадовільну оцінку.
6. Емоційне піднесення й відчуття розкутості створюють сприятливий фон для засвоєння знань, формування вмінь і навичок, розкриття здібностей учнів.
7. На початковому етапі доцільно використовувати роботу в малих групах. Завдання повинні бути легкими і короткочасними ( наприклад, обговорити короткий текст, взяти інтерв’ю, зробити висновок, виявити проблему)
8. У кінці заняття треба обов’язково прийти до спільного результату, визначитися з найкращими варіантами вирішення проблеми.
Під час уроку учні повинні мати можливість виробляти навички, напрацьовувати певні матеріали, обговорювати, ділитися думками. Учням важливо побачити й почути конкретні приклади, що ілюструють спосіб використання почутого, здобутого і засвоєного. Таким чином, інтерактивне навчання го;;тує учнів до використання отриманих знань і практичних навичок під час роботи (практична, тематична, контрольна) та вирішення життєвих ситуацій.
Структура уроку із застосуванням інтерактивних технологій
1. Структура уроку.
Основна сучасна форма організації навчальної діяльності є класно – урочна система. Залишаючись у рамках класно – урочної системи, інтерактивні технології дозволяють підвищувати ефективність навчального процесу, забезпечити оволодіння навичками саморозвитку особистості, досягти інтелектуальний розвиток учнів.
Структура уроків із застосуванням інтерактивних технологій всладається з п’яти елементів:
1) мотивація;
2) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;
3) надання необхідної інформації;
4) інтерактивна вправа – центральна частина заняття;
5) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
2. Мотивація
Мета мотивації – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація – своєрідна психологічна пауза, яка допомагає учням усвідомити, що вони на уроці з іншим предметом, іншим вчителем і іншими завданнями.
Для досягнення мети мотивації використовуються прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у учнів подив і інтерес. Це може бути коротка розповідь, бесіда, демонстрування наочності, нескладна інтерактивна технологія (“мікрофон”, “криголам”). Мотивація чітко пов’язана з темою уроку, психологічно готує учнів до сприйняття, налаштовує їх на розв’язання певних проблем. Мотивація як елемент уроку займає не більше 5% часу заняття.
3. Оголошення теми та очікуваних навчальних результатів.
Мета – забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого вчитель чекає від них. Цей елемент уроку займає не більше 5% часу.
Учні повинні зрозуміти , до чого їм треба прагнути і як їхні досягнення будуть перевірятися. Для спільного руху з учнями до результатів навчання вчителю необхідно:
1) назвати тему уроку ( варіант – попросити когось із учнів прочитати її );
2) якщо в назві теми є нові слова або проблемні питання, звернути на це увагу учнів;
3) когось із учнів попросити оголосити очікувані результати за текстом у підручнику, посібнику або записом на дошці;
4) пояснити нові поняття, способи діяльності тощо;
5) повідомити учням, що наприкінці уроку ви будете перевіряти, наскільки вони досягли результатів, пояснити, як ви будете їх оцінювати.
4. Надання необхідної інформації.
Вчитель надає учням інформацію з даної теми – різноманітний навчальний матеріал, що буде використаний учнями в ході їхньої роботи. Цей елемент не є обов’язковим на кожному уроці.
5. Інтерактивна вправа
Інтерактивна вправа – центральна частина уроку і займає 50 – 60% часу. ЇЇ мета – засвоєння навчального матеріалу і досягнення результатів уроку.
Обов’язкова така послідовність і регламент проведення інтерактивної вправи:
1) інструктування – учитель розповідає учасникам про мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань, запитає, чи все зрозуміло (2 – 3 хв.);
2) об’єднання в групи і розподіл ролей (1 – 2 хв.);
3) виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, політик, ведучий дискусії, надає учасникам максимальні можливості для виконання самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним (5 – 15 хв.);
4) презентація результатів виконання вправи (3 – 15 хв.);
5) рефлексія результатів учнями: усвідомлення отриманих результатів, що досягається шляхом їх спеціального колективного обговорення або за допомогою інших прийомів (3 – 15 хв.)
6. Підбиття підсумків (рефлексія) уроку. На цьому етапі з’ясовується зміст проблеми, підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, встановлюється зв’язок між тим, що вже відомо і тим, що знадобиться у майбутньому. Підсумковий етап має такі стадії:
1) установлення фактів (що відбулося?);
2) аналіз причин (чому це відбулося?);
3) планування дій (що робити далі?);
Для підсумків уроку і оцінювання його результатів доцільно залишати до 20% часу.
Класифікація інтерактивних технологій
Інтерактивні технології в залежності від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів поділяються на чотири групи:
1) інтерактивні технології кооперативного навчання;
2) інтерактивні технології колективно – групового навчання;
3) технології ситуативного моделювання;
4) технології опрацювання дискусійних питань.
Яку технологію інтерактивного навчання вибрати, вирішує вчитель, враховуючи свій досвід, вміння і навички учнів, психологічні особливості класу, інші чинники, які впливають на навчально – виховний процес.
Нижче наведено перелік назв найбільш відомих інтерактивних технологій відповідно до вказаних чотирьох груп.
Кооперативне навчання
Робота в парах
Ротаційні (змішувані) трійки
Два – чотири – всі разом
Карусель
Робота в малих групах:
1) діалог;
2) синтез думок;
3) спільний проект;
4) пошук інформації;
5) коло ідей
Акваріум
Колективно – групове навчання
(технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу)
Обговорення проблеми в загальному колі
Мікрофон
Мозковий штурм
Навчаючи – учусь (Кожен учить кожного, Броунівський рух)
Ажурна пилка (Мозаїка, Джиг – со)
Аналіз ситуації (Сазе – метод)
Так ні
Дерево рішень
Технології ситуативного моделювання
Спрощене судове слухання
Громадські слухання
Розігрування ситуації за ролями (Рольова гра)
Програвання сценки, (Драматизація)
Технології опрацювання дискусійних питань
Метод ПРЕС (PRES, МППО)
Займи позицію
Зміни позицію
Неперервна шкала думок (Континуум, Нескінченний ланцюжок)
Дискусія
(Дискусія в стилі телевізійного ток – шоу,
Оцінювальна дискусія) . Дебати
Модельно-символічна технологія з використанням системи проблемно-символічних сигналів (ПСС)
В другій половині 1990-х років ім’я доцента Мелітопольського державного університету Павла Барабохи стало знайомим багатьом вчителям України, як і запропонована ним система проблемно – символічних сигналів. Він прийняв участь в семінарах вчителів Києва, побував в деяких обласних інститутах післядипломної освіти вчителів, зокрема, в Миколаєві, опублікував свою роботу [ 13 ] у всеукраїнській газеті для вчителів.
На ІІІ виставці-презентації «Освіта України. Інноваційні технології навчання» у 2006 році в Києві його робота під назвою «Розвиток інтелектуальних здібностей в сфері освіти України на основі модельно-символічної технології (МСТ)» отримала почесний диплом за запровадження в навчально-виховний процес перспективних освітніх технологій.
Факти прийняття до публікації моїх статей [ 14-20 ] у фаховому всеукраїнському виданні для вчителів «Краєзнавство. Географія. Туризм» (видавництво «Шкільний світ») протягом 2003-2010 років свідчили про постійний інтерес вчителів-географів до цієї технології. Нового дихання вона набуває також із поширенням комп’ютерних технологій. Всі завдання, складені вчителем для певного курсу з коригуванням під матеріал підручника, що є у учнів, в електронному варіанті легко копіювати, виконувати завдання на електронних чи друкованих копіях. Тому навіть деякі знаки модельно-символічної технології, що застосовувалися раніше, зазнали в моїх останніх публікаціях модифікації під комп’ютерні можливості.
Приклади з використанням системи ПСС мною складені для всіх програмних тем з восьми курсів географії, природознавства та рідного краю
[ 14-21 ] . У 2011 році мною складені також сценарії семи модульних уроків з використанням ПСС в 7-х класах по темі «Євразія», які опубліковані на сайті "ОСВІТА.UA". Окремі сценарії уроків з використанням ПСС опубліковані на сайті для вчителів «Освіта.UA»; також окремі сценарії уроків опубліковані або плануються до публікації в паперових журналах сайту (журнали видавництва «Плеяди»).








5. ВИСНОВКИ
На зміст географічної науки, особливо економічної й соціальної, впливають зміни економічної ситуації в державі і світі. Особливо посилюються економізація та екологізація географічної освіти. Реалізація радикальних економічних та інших реформ передбачає вирішення проблем підготовки кадрів усіх рівнів. Для підвищення інтересу учнів до навчання та підвищення якості знань необхідно використовувати найрізноманітніші форми і методи. Активні методи навчання мають істотні переваги перед традиційними. Наприклад, підвищується не тільки запам’ятовування від звичайних 10-50% до 90%, а і процес навчання стає складовою частиною процесу удосконалення його керування.
Активні форми і методи на уроках географії використовують , виходячи з проблем тем курсу географії, рівня знань учнів, віку, здатності учнів класу до самоорганізації, знання вчителем учнів класу і їх можливостей.
Впровадження певних активних методів повинно бути не самоціллю вчителя, а певним етапом в розвитку його удосконалення керуванням навчальним процесом. Я як вчитель використовую їх на своїх уроках для того, щоб уроки для учнів були більш цікавими, жвавими, щоб учні були активними учасниками навчально-виховного процесу. Те, що при вивченні певного методу спочатку виглядає складним, треба зробити для учнів на практиці організаційно простим , створити для учнів такі умови , щоб вони були включеними в роботу і причетними до неї, були уважними та отримували можливість самовираження.






6. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про освіту», 1991
2. Закон України «Про загальну середню освіту»
3. Постанова Кабінету Міністрів від 16 листопада 2000 року за №1717 «Про перехід загальнонавчальних закладів на новий зміст, структуру і 12- річний термін навчання»
4. Корнєєв В.П. Технології в навчанні географії. – Харків: Вид. група “Основа”, 2004
5. Методи навчання економічної і соціальної географії в школі.
InfoWorks.www.info-works.com.ua , 2010
6. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Харків: Вид. група “Основа”, 2003
7. Антіпова Г.О. Методи викладання громадянської освіти в середній загальноосвітній школі США. – Луганськ: Луганський педагогічний університет, 2006
8. Панченко О., Оката О. Застосування в навчальному процесі активних методів навчання // Освіта. Технікуми, коледжі. – 2010. - № 1(25)
9. Ніколаєва Л. Активні методи навчання для підвищення розумової діяльності майбутніх спеціалістів // Освіта. Технікуми, коледжі. – 2010 - № 1(25)
10. Шеремета П. Дещо про методи навчання // Рідна школа. – 2004 - № 6(893)
11. Португальський О. Прогноз погоди. Ділова гра. 8-й клас //
Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2008. - № 45 ( 578 )
12. Шиліна С.Л. Інтерактивні технології навчання на уроках географії. – Миколаїв: НМЦ, 2006
13. Барабоха П. Програмоване застосування системи проблемно-
символічних сигналів (ПСС) у викладанні географії // Краєзнавство. -
Географія. Туризм. – 1998. - № 9 (62).
14. Португальський О. Застосування проблемно-символічних сигналів у географії 6 класу // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2003. - № 46 ( 339).
15. Португальський О. Застосування проблемно-символічних сигналів у викладанні курсу « Рідний край» // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2004. - № 9 ( 350 ).
16. Португальський О. Проблемно-символічні сигнали в курсі « Географія материків і океанів » // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2004. - № 33 ( 374 ).
17. Португальський О. Проблемно-символічні сигнали в курсі природознавства. 5 клас // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2009. - № 1 ( 582 ).
18. Португальський О. Проблемно-символічні сигнали. Природознавство. 6 клас // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2009. - № 37 ( 618 ).
19. Португальський О. Фізична географія України. Проблемно-символічні сигнали. 8 клас // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2010 . - № 3 ( 632 ).
20. Португальський О. Економічна і соціальна географія України. Проблемно-символічні сигнали. 9 клас // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2010. - № 37 ( 666 ).
21. Португальський О. Соціально-економічна географія світу. Проблемно-символічні сигнали. 10 клас // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2011. - № 29-31 ( 706-708 ).
Проимітка автора: таблиці "розвалилися" при копіюванні, треба сканувати в зображення або ще якось копіювати по іншому