Формування загальнолюдських цінностей на уроках географії

Формування загальнолюдських цінностей на уроках географії

У сучасних умовах соціальної нестабільності, духовної кризи, роз’єднаності, агресивності особливої актуальності набуває важлива педагогічна проблема формування гуманістичних ціннісних орієнтацій особистості підлітка.
Суспільне життя переконує, що без культивування таких моральних цінностей як добро, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, толерантність навряд чи можна розраховувати на поліпшення ситуації в нашій країні. Ці моральні феномени в період переходу до ринку, який ще не став цивілізованим, виконують функцію гармонізації особистих і суспільних інтересів.
На жаль, незважаючи на велике значення морально-духовних цінностей в житті людей, вони ще не зайняли належного місця в системі цінностей підростаючого покоління. Нині в учнівському середовищі зростає злочинність, озлобленість, нігілістичне ставлення до принципів моралі: спостерігається крайній егоцентризм, низький рівень культури спілкування, небажання покладати на себе відповідальність, недостатня сформованість патріотизму, втрата життєвого оптимізму та інші негативні прояви.
Вивчення стану сформованості моральності показало, що в шкільній практиці спостерігається стандартизація виховного процесу, зберігаються застарілі способи передачі ціннісного ставлення до світу в готовому вигляді, відбувається підміна гуманістичної педагогіки випадковим набором виховних заходів; що перешкоджають розгортанню процесу сходження самої особистості на шляху від абстрактного до конкретного. Школа часто не уміє подолати авторитаризм, кардинально змінити філософію та ідеологію виховання, повернутись до інтересів особистості, її насущних проблем.
1. Принципи виховання духовних цінностей
Методологічні засади гуманістичного виховання школярів детермінуються положеннями гуманістичної етики, основними державними документами України про освіту та виховання та ґрунтуються на принципах:
гуманізму – проявляється у визнанні людини найвищою цінністю, а її права – пріоритетними. Він вимагає шанобливого ставлення до кожного учня, забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я;
індивідуалізму – утверджує, перш за все, цінність, унікальність і неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до самоствердження, відповідальності за свої вчинки; передбачає визначення індивідуальні траєкторії розвитку кожного учня з врахуванням його поглядів, інтересів, потреб, життєвої позиції, конкретного соціального статусу, стосунків з іншими людьми;
колективізму – виступає одночасно і умовою і результатом суспільної сутності людини, орієнтуючи її на гармонізацію своїх особистих інтересів громадським;
соціального загартування – передбачає залучення учнів до ситуацій, які потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму, вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефлексійної позиції;
толерантності і комунікативної спрямованості (партнерський, емпатійний тип стосунків) – спирається на визнанні продуктивної ролі індивідуалізму в його позитивному гуманістичному сенсі, передбачає прояв терпимості до інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки;
альтруїзму – проявляється у безкорисливій любові і турботі про благо іншої людини.
адекватності виховуючого середовища – передбачає забезпечення в кожному шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов для прояву творчості особистості. В пошуках засобів гуманізації виховного процесу в сучасній школі педагогічна наука і практика орієнтується на самоцінність людської особистості школяра, її внутрішні ресурси і саморозвиток. Пріоритетом шкільного виховання є створення і забезпечення умов, які сприяють повноцінному особистісному розвитку кожної дитини. Отже, виховний процес в сучасній школі має бути зорієнтованим на особистість школяра, формування його моральної свідомості, моральних цінностей, що проявляються у його поведінці.
2. Мета і завдання гуманістичного виховання школярів
Метою гуманістичного виховання є формування гуманістичного світогляду на основі розвитку етичної культури школярів. Це відповідає базовому розумінню культури особистості як гармонії культури знань, умінь і ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з об’єктами оточуючої дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок особистісного “Я – Я”, “Я – Ти”, “Я – природа”, “Я – суспільство”. Показниками ставлення особистості є її якості. Якості несуть в собі в прихованому стані значиме для людей – цінність.
Завдання формування гуманістичних цінностей учнів в контексті сучасної етичної культури:
засвоєння елементів прикладної етики, ознайомлення з її базовими категоріями і проблемним полем гуманістичних цінностей;
вивчення гуманістичної моралі як прогресуючого культурного феномену людства;
актуалізація гуманістичних традицій світової, вітчизняної етичної культури, сфер їхніх взаємовпливів на формування внутрішньої системи моральних регуляторів поведінки учнів;
оволодіння досвідом гуманного ставлення людини до самої себе, до інших людей, до природи, до суспільства в цілому;
оволодіння технологіями проектування і поліпшення власного життя, створення самобутнього особистісного образу;
укорінення почуття належності до своєї етноетичної культури, ідентифікація себе з українським народом;
формування внутрішніх моральних регуляторів (совісті, честі, обов’язку, власної гідності, спроможності робити вибір між добром і злом, оцінювати гуманістичними критеріями свої вчинки і поведінку);
стимулювання навичок сучасного соціального життя, громадянського миру, національної злагоди.
3. Зміст гуманістичного виховання школярів
Зміст гуманістичного виховання школярів на уроках , заняттях факультативу і позакласній діяльності в сучасних умовах має спрямовуватись на формування системи гуманістичних цінностей у становленні духовного світу особистості з можливостями їх збагачення кожним індивідом.
Людські цінності не рядоположні. Базовими в структурі життєдіяльності особистості, її суспільно-моральної позиції є вищі цінності, які залучають особистість до суспільних відносин на основі гуманістичних принципів, сенсу життя, свободи, людської гідності. Цінності перехідного значення (прикладні) пов’язані з інтересами, потребами, корисністю.
Вищими є ті цінності, заради яких люди поступаються іншими цінностями.
Ціннісну систему можна уявити в формі зрізаної піраміди: багато цінностей біля підніжжя і декілька на вершині. Декілька, а не одна, інакше мова йтиме не про мораль, а про фанатизм. Вищі (базові) цінності забезпечують гуманістичну моральність лише групою. Вони виступають “мірою міри”, задають генеральний напрям життєдіяльності. Базові цінності уявляються і переживаються індивідом в конкретно-історичному контексті. Реалії сучасного життя вимагають відображення в змісті виховного процесу базових гуманістичних цінностей, які акумулюють в собі як загальнолюдське так і національне.
В якості базових гуманістичних цінностей, що характеризують індивідуальну культуру особистості, рівень її вихованості, нами були визначені ДОБРО, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, СОВІСТЬ. Ці категорії взаємозв’язані між собою, взаємодоповнюють та взаємопроникають одна в одну.

Добро – це нормативнооцінна категорія моральної свідомості, яка в узагальненій формі означає, з одного боку, належне і моральнопозитивне, а з іншого – морально-негативне, ганебне, недозволене у вчинках і мотивах людей, в явищах соціальної дійсності. Мораль впливає на людську поведінку з позиції протиставлення добра і зла. Тому добро і зло категорії етичної свідомості, від змісту яких залежать усі інші етичні уявлення.
Добро як передумова особистісно-гуманного підходу до людини орієнтує на ставлення до неї як суб’єкта соціального прогресу, власного життя, спрямовує на морально цінну взаємодію з різними сторонами оточуючого світу, сприйняття іншого як цілі, а не засобу для досягнення своїх власних інтересів.
Добро – це і позиція відкритості світу, прийняття світу й себе, здатність і готовність культивувати людяність в собі і навколо себе. Воно є передумовою практично – дійового ставлення людини до світу. Добро безкорисне, щедре і не вимагає обов’язкової винагороди. Воно дозволяє людині і суспільству жити, розвиватись, благоденствувати, досягати гармонії і досконалості.
Виходячи з того, що гуманістична етика визнає пріоритетом людину, її унікальність, неповторність, її щастя, потреби та інтереси, головним критерієм добра є все те, що сприяє прояву справжньої сутності людини – її само розкриттю, самовияву, самореалізації, все, що надає смисл людському існуванню.
Іншим критерієм добра і одночасно умовою, що забезпечує самореалізацію людини є гуманізм і все, що пов’язане з гуманізацією людських стосунків (любов до себе, до іншої людини, до суспільства, народу, нації, свобода і справедливість, людська гідність та ін.). Таким чином в категорії добра втілюються уявлення людей про найбільш позитивне в сфері моралі, про те, що відповідає моральному ідеалу, а в поняття зла – уявлення про те, що суперечить моральному ідеалу, перешкоджає досягненню особистого щастя і гуманності у стосунках між людьми.
Добро має свої особливості. По-перше, як і всі моральні феномени, воно є єдністю спонуки (мотиву) і результату (дії). Добрі наміри, які не проявилися в діях, ще не є реальне добро. Це добро потенційне.
Як якості особистості добро і зло є різновидами чеснот і пороків (вад), як прояви поведінки – доброта і злість. Доброта – це стиль поведінки: привітна посмішка, доречна люб’язність, акт милосердя, безкорисна допомога.
Добра людина – вдячна. Вчинок – вдячності втілює діяльнісне ставлення однієї людини до іншої. Структура вчинку вдячності має дві форми. Перша – виражає поведінкову ситуацію, коли одна людина проявила добродійність до іншої, а інша, в свою чергу, також робить певну послугу.
Друга форма – це доброчинність, спрямована на певну спільноту. Ця форма вчинку – вдячності є більш ціннісно вагомою, бо особистість прагне своє почуттєве ставлення трансформувати на інших, викликати у них аналогічні переживання і дії. (Бех І.Д. Духовна енергія вчинку. Рівне, 2004. – 42 с.).
Доброта це і точка зору, переконаність, тип свідомості, в якому проявляється сутність людини.
Добра людина – це людина чуйна, толерантна, сердечна, співчутлива, тактовна, делікатна, здатна розділити чиїсь радість чи горе навіть тоді, коли вона обтяжена своїми проблемами. Вміння радіти щастю, благополуччю іншої людини, бажання добра всім людям виступають основою доброти. Якщо ж такі моральні переживання не притаманні особистості, то байдужість до проблем іншої людини, заздрість, егоїзм породжують жорстокість. Жорстока людина ніколи не зможе бути по-справжньому щасливою.
Добра людина – справедлива. Справедливість як об’єктивне неупереджене ставлення до себе і світу, пов’язане з поняттям невід’ємних прав людини.

Органічно з’єднані зі справедливістю такі риси як терпимість, милосердя, благородність, великодушність. Великодушність є вищою формою вияву терпимості. Це вже не просто повага до особистості, а ставлення до неї як до цінності і до тих людей, які не завжди можуть відповісти тим самим, у яких не сформовані гуманістичні риси на відповідному рівні.
На побутовому рівні в учнівському середовищі великодушність передбачає готовність вихованців до вчинку – примирення. (І.Д. Бех). Замість взаємних образ, конфліктів, емоційної напруги, неприязні та ворожнечі учні мають уміти вибачатись, повернутися до емоційно-позитивних контактів у спілкуванні, взаємного приятелювання, дружніх взаємин.
Великодушність породжує благородство, як здатність людини діяти відповідно до гуманних принципів, поєднувати вимогливість до себе та до інших людей, причому вимогливості до себе відводиться центральне місце.
Благородство людини проявляється у вчинках – відданості та вчинках – вірності. (І.Д.Бех). Вчинок – відданість є проявом бажання людини творити добро іншому без будь-яких власних інтересів, а заради глибокого почуття співстраждання – як витоку її альтруїстичної спрямованості. Віддана людина переживає радість, коли результат її морально-духовної дії є успішним. Вчинки відданості, як правило, виникають в рамках дружніх стосунків.
Людина із сформованим вчинком – вірністю сприймає іншу людину в контексті турботливого ставлення до неї. На таку людину можна покластися, не боячись, що вона підведе у будьякій справі. Це відповідальність найвищого порядку.
Гуманність це надхарактеристика особистості, яка акумулює комплекс якостей, що характеризують ціннісне ставлення людини до людини (ставлення до неї як до найвищої цінності, як до мети, а не засобу), повага її прав і свобод.
Гуманність проявляється через вчинок – шанування, що є вищим ступенем моральнодуховного ставлення людини до людини. (І.Д,Бех). Його спонукою виступає особливий тип мотивації “Я дію заради тебе”.
Шкільні курси географії надають багато варіантів можливостей формування загальнолюдських цінностей у системах відносин “Я – Я”, “Я – Ти”, “Я – природа”, “Я – суспільство”. Конкретний матеріал уроку практично завжди дозволяє вчителеві ставити питання формування загальнолюдських цінностей, які йдуть в супроводі основного географічного матеріалу насичених програм. Учні мають можливість оцінювати не тільки матеріальні цінності природи і суспільства, а і духовні (культурні, естетичні тощо), вивчати матеріал крізь призму цих цінностей. Загальнолюдські цінності повинні вивчатися в гармонії з громадянськими, державними, національними та особистісними цінностями. Звичайно загальна мета уроків містить компоненти такої виховної роботи на уроці. Особливе завдання на уроках географії – формування у учнів відповідального ставлення до матеріальних цінностей, що дала людству природа та до матеріальних цінностей, щ створила сама людина. Також важливими завданнями є формування екологічного і наукового підходів у вирішенні різноманітних питань.